ну і не треба. давай, зламай мене. труї мене до оскаженіння. дай мені відчути, що я здихаю. давай я буду битись головою об стіни, падати зі сходів, викрути мене навиворіт, витисни з мене всі соки, все життя. розмаж мене по асфальту своєю байдужістю, витруси з мене останні краплі віри, тепла і надії. змусь мене ненавидіти себе за наївність, за марні сподівання, що нирнула в тебе з головою, плекаючи надію, що така, як я, може викликати в тебе щось більше, аніж тимчасову цікавість. я розкрила всі карти, наговорила купу зайвого, і ти розумієш зараз – воно тобі не треба. я не настільки класна, щоб відмовлятися через мене від усього – від можливості знайти когось кращого. так, я вже розчинилася в тобі, попливла, і ти вважаєш, що поки все не зайшло занадто далеко, треба все зупинити. бо тобі вже нецікаво. це не те, що горітиме в тобі вічно. я не твій рівень. мною не можна пишатися і показувати друзям, мовляв, гляньте, яка в мене краля. так, я не краля. я проста сільська дівчина, зі стрьомною зачіскою і купою недоліків у зовнішності. так, явно не Івашкіна. ну ти вже мене вибач. яка є.. кращою не буду. ні до чого тебе не змушую. захочеш піти – не буду зупиняти.