невже це ти?..

а я, здається, тебе люблю.
між нами щось з’являється таке, що важко укласти в слова і речення.
це щось поза межею свідомості, це глибше, під шкірою, в ямці між ключицями, в зморшках прихованих посмішок.
хочеться жити з тобою разом, прокидатися від дотиків, мліти під грайливим поглядом хитрих очей, читати тобі вголос свої улюблені вірші, курити обійняшись ранком на балконі, шукати для тебе рецепти в кулінарних пабліках, чекати з роботи і зустрічати на порозі в домашніх тапках, по-дитячому радіючи твому поверненню, бути тобі вірною, відданою, найріднішою, найтеплішою, затишною і такою, без якої життя – не життя. стати для тебе уособленням жіночності, ніжності й турботи, берегти твоє серце як найкоштовніший скарб, як найдорожчий подарунок долі, як невід’ємну частинку самої себе. я так хочу цього.
бо я, здається, тебе люблю.