раціо.

Хочу літа. Пам’ятаю, як сиділа в себе в кімнаті з віршами, блокнотами, книжками, з музикою, думками, мріями, і тепло так було, затишно… Не зручно, не комфортно, а саме затишно. Думала про щось, планувала, хотіла осені.. І що? Навіщо ото все було? Щоб зараз сидіти в гуртожитку на продавленому ліжку, слухати одноманітну музику, страждати від холоду й нудьги, шукати щось нове, мерзнути, пити чай, їсти солодке, хотіти схуднути, лінитися, мріяти і знову лінитися… В мене в кімнаті погане освітлення і колір шпалер, що жахливо дратує. Нігті нафарбувала – легше не стало. Не знаю, що це. Мене так гріла думка, що Костя зі мною тепер. Але бісить те, що я не закохана. Я вже задовбалася порівнювати емоції. Я розумію, що я вже доросла і маю орієнтуватися геть на іншу категорію стосунків, але щось мене тягне на колишні фліртування… Ненавиджу себе за це. Але я хочу нормальну повноцінну альтернативу: я вже зустрічалася, живучи в гуртожитку. З усіма все однаково. Ну майже. Хочу жити у власному будинку, хочу інший рівень… Мама колись казала, що не любить цілуватися. Мені теж не хочеться цілуватися зі Штормом. Іноді його ніжність дратує. Невже я бачу в ньому лише друга? Я ще коли починала з ним стосунки, не була впевнена, що дійсно цього хочу. Просто все якось так сталося.. Швидко. Не було куди діватися. Хай так, але ж де я знайду такого, як він? Ну от взяти таких, від яких в мене грає кров – Борода, Вася Образенко.. Суто мій типаж – красунчики, “дерзкие”, сміливі, розв’язні… Дівчат перетягали вже з сотню кожен. Оооо, такі мені подобаються. Борода, який бухає до втрати свідомості та їде знімати проституток. Чим не чоловік моєї мрії? І якщо я думаю, що через мене такі, як він, можуть різко взяти і змінитися, то ніхуя. Все життя з таким страждатиму. Бо колись дуже хотілося флірту і розв’язності. Хіба я мало наробила помилок? Хіба мало по граблях походила і синців набила? Мала б вже набратися розуму хоч трошки.
Шторм… Розумний, розважливий, відвертий, порядний. В рота заглядає. Якщо я захочу, то склепаю з нього депутата. Зроблю з нього впевненого і проривного. Якщо він бачитиме, що я вірю в нього. Хлопець має перспективу. А Борода що? В брудній від поту футболці? Фу. Згадати бридко.
Що не подобається в Штормі? Худий. Занадто аж.
Замало мужності, такий прям, як дівчинка… Здається, що ще трохи – і на колінця мені залізе і обхопить за шийку.
Зовнішність… Ну це таке. Не в тому суть, щоб красунчиком народитися. Не хочу, щоб про мене думали так, як я думаю про Марійку на фоні Бороди. От не хочу. Хай я буду королевою. Егоїстично, але бля.
Зваживши все, який можна зробити висновки? Занадто багато плюсів, щоб бути незадоволеною… Гроші він здобуде, мене поставить на п’єдестал, сам виправдає мої косяки, зі штанів буде пнутися, щоб не розчарувати мене в собі. Що ще треба?
Я от дуже боюся, що він ображатиметься, що я не кожного дня хочу з ним бачитися… Але блін. Це ж правильно. Я не підпускаю дуже близько до себе. Не показую, що я в ньому розчинилася. Я не належу йому. А це – найкращий спосіб прив’язати до себе людину і склепати з себе ідеал в її очах. Хай я кажу зараз занадто цинічно, але… Не той вже час, щоб обвішатися соплями і жити рожевими мріями. Прагматичність, практичність, далекоглядність – ось що має бути зараз в мене інструментом в побудові свого майбутнього.