важливі рішення.

В мене тут протягом останніх днів назріла проблема. Все через ті кляті барабани і Бороду-свинюку. Не знаю, як я дозволила всьому цьому заволодіти мною і на цілу добу відімкнути мене від системи життєобігу. Але підім’яло мене конкретно. Жити не хотілося, ненавиділа увесь світ, ковтала невидимі сльози образи і розпачу, стримувала себе, щоб ніхто не помітив, що мене це зачепило. Я не хотіла, щоб це було сильніше за мене, але воно диктувало мені настрій. А сьогодні я зустрічала з Костею і оповіла йому цю ситуацію… Спочатку його слова мене не дуже втішали. А потім він почав говорити те, що реально пробудило в мені бойовий дух. І виявилося, що наші переживання насправді дуже схожі. В нього було щось подібне на кшталт тотального розчарування. Теж ідеалізував цю спільноту, цих людей, а потім боляче було усвідомлювати, що вони зовсім не такі… А просто жахливі і, по суті, в деяких моментах нічим не кращі за пересічного представника молодіжного прошарку. І не треба оцієї марної ідеалізації – треба завше пам’ятати, що вони звичайні люди в повсякденному житті… Влучно Костя сьогодні сказав: “Життя націоналіста – то постійний мітинг”. Дійсно, щоб бути взірцем і гідним представником національної еліти, на положення якої претендують оці всі люди, треба вести конкретно окреслений спосіб життя, постійно себе контролювати, тримати в руках… Не всі на це спроможні. Але коли справа доходить до конкретних політичних дій, ці люди завжди в потрібному місці. Хоча за це треба їх цінувати. Тим більше, що всі однакові не будуть. Особливо однаково хороші. В ідеалі, звичайно, було б класно, щоб кожен міг бути зразком для іншого, але в нашому суспільстві це звучить трохи утопічно. Не зараз, на жаль. В усій цій ситуації є лише один вихід. Думаю, варто його оформити у вигляді коротеньких тез.
1. Щоб не розчаровуватись, не треба нікого ідеалізувати. Всі вони – люди з купою вад. І це не останній раз, коли тебе щось зачепило в їхніх діях чи словах. Воно не розмазувати тебе повинно, а загартовувати, робити сталевою. Як ти збираєшся воювати з ворогами, які в мільйон разів підліші і ниці морально, якщо ти серед своїх не можеш почувати себе впевнено і вміти відбити наймілкішу атаку? Чого тоді ти варта, як ідеалістка і морально освічена особа?
2. Єдине, чим ти маєш зараз зайнятися – це собою. Єдине, про що ти маєш зараз думати – це про власний розвиток, про власний ріст як особистості. Не зважай на них усіх. Хай думають, кажуть, роблять, що хочуть. Ти – вище цього. В тебе глибока душа і світлий розум. Він здатний увібрати в себе гігабайти знань, потужний пласт інформації, якою ти можеш вільно керувати. І це ще не все. Ти ж знаєш, якою тобі треба бути. В плані поведінки – стриманою, скромною, порядною, більше мовчазною, ніж триндичихою. Повір, твої тупі жарти не прибавляють тобі суспільного визнання. Ти не прославишся, як відомий комік і веселушка, ти ж бачиш, що людей чіпляє твоя ліричність і чуттєвість, то роби на цьому акцент! Дурнуватою може бути кожна, а от особливою, інтелігентно вихованою, освіченою, ознайомленою з етикетом – то для цього треба мати серйозну клепку в голові. Вона ж в тебе є, правда? Цим ти і будеш виділятися. Вишукана, елегантна, серйозна… Ти можеш змінитися! Все в твоїх силах! Ти можеш зробити так, щоб через місяць люди почали помічати зміни в тобі. Просто ти постійно повинна собі повторювати як мантру: “контролюй себе”. І все. З часом це стане звичкою, і ти вже й не згадаєш оту пришелепкувату дівчинку з хаосом у голові, якою ти була раніше.
3. Що стосується конкретно ситуації з Бородою… Ну його нахуй. І хай це буде останнім твоїм матюком в житті.