Додати нову публікацію…
А зара я вам додам. Таке розкажу, чого ви ще про мене не знали, бо я вам того і не могла розказати, бо таке зі мною вперше. Шторм – він такий… Ну неймовірний. Я не знаю, як так сталося, в мене ж стільки страхів з приводу цих стосунків… Але я вчора відчула такий сум за ним, таке скучання… Ніколи ще такого не було, щоб я так за кимось скучила. Ну до того вже хотіла в його обійми – страх. Знаєте, в чому річ? А в тому, що він єдиний, чию любов я ВІДЧУВАЮ. І вірю, що вона дійсно є, що це не лапша на вуха, що це не його самопереконання, що це не слабкі потуги типу любити когось… Це справжнє. І воно підкупило мене. Він настільки в мені розчинений зараз, що мене саму затягує в його власну глибину. Він має блискучий розум, гострий інтелект, обізнаний з багатьох питань. Це той рідкий випадок, коли хлопець розумніший за мене. Як я цього чекала! Як я хотіла собі такого, щоб слухати його з відкритим ротом. Невже дочекалася?
Правильним буде зараз тримати відстань, щоб його не попустило швиденько від того, що я вже належу йому. Я не хочу, щоб його попускало. Бо я тут виявила, що я заміж за нього хочу! Ага. Сама в шоці. Коли це таке було? З Олегом, хіба що. І то – ми до того рідними стали, що там не могло не хотітися. А тут – місяць в парку погуляли – будь ласка! Хоч зараз з паспортом до рагсу… Чесно. От якби сказав: “Пішли розпишемось!”, пішла б, довго не вагаючись. Бог його зна, з чим це пов’язано, але що маємо, те маємо. Я вже навіть не звертаю уваги на його якісь там нібито недоліки – в мене оцей сканер відмикається останнім часом. Гарний він, гарний. Високий, статний. Класно виглядає у сорочечці… Прям таки класно! Нема чого й сумніватися!
Коротше кажучи, не можна його випускати з рук. Я відчуваю, що з моєю підтримкою, з моєю вірою у нього це розумне Сонечко досягне таких висот, на які заслуговує з такою світлою головою. Я все зроблю для того, щоб ми були щасливі вдвох. Зрештою, так добре мені не було ще ні з ким.