дурні дурощі

заїбало мене все.
заїбало те, що нема грошей. що у всьому собі відмовляю. що наступаю собі на горло. що рахую копійки. що звикла без усього обходитись.
чи правильно я роблю, коли кажу Шторму, що мені краще погуляти в парку, ніж десь посидіти в кафе? що я подаю йому себе невимогливою, некапризною,  невибагливою дівчинкою? чи не розслабиться він від цього? оце найголовніше насправді. а прогулянки в парку мене не засмучують. я просто розумію, що він у сварці з батьком, стипендію не отримує і, скоріш за все, гроші на мій день народження він в когось позичав, бо це сума кругленька. та і книжки недешево коштують зараз..
коротше кажучи, Полозкова лікує. рубцює душевні рани. а від чого вони взагалі, ті рани? від дурощів – і все на тому.