що робити?

Якось все складно. Останні дні пройшли в роздумах щодо Кості, моїх почуттів до нього і подальших перспектив. Все дуже і дуже печально.
Я знала ще раніше, як тільки все починалося тоді, 13 вересня, що я не до кінця впевнена, що хочу з ним бути. Просто якось так все сталося, що було зрозуміло – діватися нікуди, питання вже вирішене, ми тримаємось за руки.. Треба було тоді відмовитися від цієї “неминучості”. А я вже стільки йому слів наговорила… Про вірність, про ідеал чоловіка, про наше СПІЛЬНЕ майбутнє.. Чого тепер коштують мої слова? Як йому сказати, що я порожня всередині?…  Що зі мною не так взагалі? Чому мене ніхто серйозно не зачіпає? Чому все гасне всередині мене, і люди стають геть чужими мені, хоча поганого нічого не зробили?
Згадую, як було з Олегом. Півроку все продовжувалось… І нічого мене в ньому не могло розчарувати. Так, сварились, так, кидали слухавки, так, він безвольний мамин синочок, але я ХОТІЛА!.. Я жила цим! Я його любила! А зараз нікого не люблю… Порожньо, глухо все. І ані коштовні подарунки, ані салюти, ані купи квітів, ані дорогущі квитки на кумирів, ані усі наймиліші слова на цьому світі не здатні зародити або простимулювати в мені це почуття, якщо його не було спочатку. Докоряла Юлі, що вона морочить голову Ромі, а сама?.. Всі багатства світу нічого не варті, якщо ти не чекаєш його з роботи з замиранням серця, не тремтиш, коли ви зустрічаєтесь поглядом… От дійсно, я навіть не хочу в очі йому дивитися. Цей святий момент, це таїнство між двома – я ж постійно його уникаю! І все в ньому не так: риси обличчя, худорлявість, фізична слабкість,  і він навіть не користується парфумами!  Стиль одягу… Жахливий. Занадто, занадто худий. Коли мене бере на руки, боюсь, що він переламається навпіл. Так, це дуже жорстоко. Але воно так, як воно є.
І тепер я не знаю, що робити. Мені двадцять років. Я закінчую через півтора роки університет. Ані майбутнього, ані перспектив, ані тієї людини, яка б мене забезпечувала. Костя вчиться. Коли я випущуся, він лише закінчить третій. З батьком у нього проблеми, грошей він йому не дасть.  Отже, навіть з практичної сторони нема ніякого сенсу продовжувати ці стосунки. Через деякий час все ж доведеться їх проафішувати в партії.  З часом мене це все зовсім дістане, доведеться розходитись. І як це виглядатиме збоку? Відшила і того, і того. Спробувала – не підійшли. Дуже крута реклама для мене…
То що ж робити? Який я обираю шлях для себе?.. Як правильніше вчинити в цій ситуації? Як не розбити йому серце? Хоча воно і так розіб’ється… Ну от чому так? Чому я не закохалася в нього по вуха? Він же ж такий уважний, турботливий, чуйний.. Мене вважає красивою. Чому я його зовсім не хочу? А кого ж мені тоді буде хотітися?…  Блін, ну не витримаю я з ним аж до весілля… Не витримаю… Це постійно наступати собі на горло, робити вигляд, що я рада і отримую задоволення… Що мені це все цікаво і потрібно. Це постійна гра. Заради чого? Скільки років треба чекати, терпіти, відшивати всіх в надії, що ось-ось він виросте і покличе мене заміж. А як я до того часу взагалі його бачити не зможу? Покладати своє життя в жертву вірі в те, що з ним я буду щаслива, бо він мене любить? А якщо не буду? А якщо його любов для мене перетвориться на утиск?  Бляяяяя, що ж робити?