…А рецепт порятунку простий: десь бути і щось робити. Ні, не сидіти в гуртожитку. Тут самі стіни створюють гніт і давлять на мозок. Вийшла рано-вранці і повернулася пізно ввечері. Щоб і не пахло тобою в цьому гадюшнику. Щоб не було коли пролежувати старе роздовбане роками ліжко. Тут ти не знайдеш душевної гармонії. Тут не прикольно. […]
Додати нову публікацію… А зара я вам додам. Таке розкажу, чого ви ще про мене не знали, бо я вам того і не могла розказати, бо таке зі мною вперше. Шторм – він такий… Ну неймовірний. Я не знаю, як так сталося, в мене ж стільки страхів з приводу цих стосунків… Але я вчора відчула […]
В мене тут протягом останніх днів назріла проблема. Все через ті кляті барабани і Бороду-свинюку. Не знаю, як я дозволила всьому цьому заволодіти мною і на цілу добу відімкнути мене від системи життєобігу. Але підім’яло мене конкретно. Жити не хотілося, ненавиділа увесь світ, ковтала невидимі сльози образи і розпачу, стримувала себе, щоб ніхто не помітив, […]
Хочу літа. Пам’ятаю, як сиділа в себе в кімнаті з віршами, блокнотами, книжками, з музикою, думками, мріями, і тепло так було, затишно… Не зручно, не комфортно, а саме затишно. Думала про щось, планувала, хотіла осені.. І що? Навіщо ото все було? Щоб зараз сидіти в гуртожитку на продавленому ліжку, слухати одноманітну музику, страждати від холоду […]
Бісить шось усе. Так, що аж щелепи зводить. Та ну його усе нахуй, чесне слово. Не хочу нікого ані бачити, ані чути. Виводить із себе найменший звук і порох. Всім так заїбато, всі так класно проводять час – нахуй їм я, питається? Ненавиджу. Хочу їсти. Не хочу – жирна і без того. Сіре, нудне життя, […]
…Краплі дощу на скроні, А мені б зігріти твої холодні долоні, Дивитись фільми Тарантіно, разом сидіти у каміна, Пити чорну каву, читати Акутагаву, Не довіряти таємниці живим щоденникам, Але тебе немає поруч, я з осінню, сам на сам… Пісня шалена. Під неї думаю про Шторма. Скучила, сходжу з розуму. Не розумію, так накрило… Таке враження, […]
Бутафорія. Все, що було до тебе – то бутафорія. Я й не могла подумати, що таке може статися, і тим більше сьогодні… Ти зі мною тепер. Я не сама. Отак все може змінитися за годину. Все стало зрозуміло ще тоді, коли ми взялися за руки.. Я почала усвідомлювати, що це – все… Відтепер в мене […]
Розпач. Відчай. Запалення усіх нутрощів. Як страшно усвідомлювати, що ти у небезпеці. Як важко дихати, коли все стискається від холодного жаху, що з тобою може щось статися. Сонце моє, тримайся.. Бо я ще хочу за тебе заміж.
Є багато речей, про які я б хотіла тобі розповісти. Чомусь, з якихось абсолютно незрозумілих причин, я тобі довіряю. І ступінь моєї довіри настільки високий, майже критичний, що ти вже ніби частина мого життя. Ловлю себе на думці, що чекаю твоїх повідомлень. Звикаю, виходить? Я справді не планую з тобою ніяких стосунків, але часто про […]
Яке це страшне почуття. Я не знаю, що робити.. Я наламала дров.. Я вертихвістка просто, і все на тому.. Мені сьогодні подобається один, а завтра інший.. Я шукаю своє і не находжу.. Я занадто перебірлива.. І це піздєц. Ні, треба щост вирішувати. Так справа не піде. Що робити? Боже, я – ніхто. Що я собою […]
Чомусь все шалено набридло. Життя в такому режимі, оця нудота, коли не знаєш, куди себе приткнути й чим зайняти. Бридко усвідомлювати, що маю таке порожнє життя, хоча і зрозуміло, що це просто тимчасова депресія, яка швидко мине. Завтра буде сяяти сонце, завтра буде шопінг, відпочинок, але з тим і втома, біганина, поспіх, переживання.. Все буде, […]
Сиджу оце зараз і думаю: от облаштували мені нарешті окрему кімнату. Вона невеличка, але затишна і “модерна”, як зараз модно казати – нові запашні меблі, величезний диван з подушками. Двері зачиняються під ключ. Зсередини. Ну чудово ж. Але одного я не можу ніяк усвідомити: чому я нікого туди не запрошую? Ну з друзів, знайомих там. […]